Бобат терапія

Метод Бобат терапії для пацієнтів з неврологічною патологією був розроблений і розвивався, починаючи з 50-х років минулого століття. Фізичний терапевт Берта Бобат запропонувала на основі власного досвіду та інтуїції абсолютно новий на той час підхід до реабілітації хворих зі спастичними ураженнями. Усе почалося з вдалих спроб виявлення позицій, що дозволяють зменшити прояви патологічних тонічних рефлексів та спастичності м’язів а також полегшити виконання керованого руху з правильних вихідних положеннь. З плином часу досвід збагачувався і призвів до розробки методики, яку нейрофізіолог Карл Бобат, чоловік Берти Бобат, обґрунтував теоретично. Надалі принцип створення рухів і поз, які знижують активність патологічних рефлексів, почав широко практикуватися в різних методиках фізичної терапії.

Мета Бобат терапії – активне освоєння дитиною нових рухових навичок та, згідно з принципом нейропластичності,  становлення нових нейронних зв’язків у головному мозку. Бобат терапевт послідовно навчає дитину дедалі вищим положенням (від правильного положення лежачи до положення стоячи), і основним видам пересування: повзанню, а потім ходьбі.

Фізичний терапевт, який працює за методикою Бобат терапії, використовує три основні сфери контролю руху і пози: голова, плечовий пояс, тазовий пояс.  При цьому рухи дитини не є повністю пасивними. Пасивне переміщення виконується лише в просторі даної конкретної сфери тіла. Рух, який виконується повільно з очікуванням активного співробітництва дитини, дозволяє проявлятися активним рухам керованим самою дитиною. Частини тіла, найбільш віддалені від місця безпосереднього впливу, виявляють відносно найбільшу активність. Постійно міняючи сферу впливу, ми всебічно стимулюємо дитину. Урешті – решт таким шляхом вдається домогтися ефекту самостійного руху при поступовому зменшенні зовнішньої допомоги. З моменту, коли дитина починає користуватися сформованими таким шляхом стереотипами для організації власного спонтанного руху, можна вважати, що в ураженому головному мозку встановлені нові зв’язки, і при подальшому закріпленні правильного рухового стереотипу це збережеться як постійне надбання.