Терапія руки

Терапія руки – це процес, направлений на формування та розвиток функцій верхньої кінцівки, включаючи роботу не тільки над фізичним аспектом, але ще й над чутливістю рук, пропріоцептивними та кінестетичними відчуттями, координацією око-рука, бімануальними навичками, диференціацією маніпуляцій при різній діяльності. Терапія має на меті максимальне активне залучення дитини до ігрової або продуктивної діяльності та побуту. А терапевт, в свою чергу, індивідуально підбирає терапевтичну діяльність так, щоб дитина була зацікавлена процесом та відчувала себе невимушено.

Рука людини має декілька функцій, одна з яких – функція хапання. Хапання – це функція руки, яка формується у корі головного мозку та вимагає координації рухових, сенсорних та когнітивних навичок, які у дитини тільки розвиваються. Окремі форми хапань можна розділити на дві групи: дрібні і силові хапання. При дрібних захопленнях предмет знаходиться між кінчиками одного або декількох пальців і великим пальцем. При використанні силового захоплення пальці охоплюють предмет з зігнутими пальцями і стискають його проти долоні. Сила захоплення залежить від позиції руки (головним чином зап’ястя). На функцію хапання та його якість впливають багато складових фізичного стану дитини, насамперед стан опорно-рухової та нервової системи. На якість виконання хапання впливає м’язова сила, швидкість, координація, витривалість і втомлюваність, рухова ініціатива, координація, чутливість, набряк, біль, м’язовий тонус, диапазон руху, практика. Виконання хапання у значній мірі впливає на психічний стан та мотивацію до дії в дитини. Порушення акту хапання найчастіше спостерігаємо у дітей з неврологічною патологією.

Що важливо знати, коли ми вчимо дитину захоплювати предмет?

Людина вирішує проблеми, пов’язані з функціональним використанням об’єкта, що цікавить. Спочатку виникає намір, ми візуально знаходимо об’єкт та аналізуємо його характеристики з точки зору розміру, форми та орієнтації у просторі. Щоб використовувати його, ми повинні спочатку досягти його, а це означає мати достатньо антигравітаційного контролю, щоб правильно направити руку до об’єкта без коливань верхньої кінцівки. Перш ніж торкатися предмета, ми робимо оцінку того, як ми будемо розташовувати руку відповідно до орієнтації, розміру та форми предмету. Візуальна інформація необхідна для оцінки цих характеристик. Після того, як ми контактуємо з предметом, ми оцінюємо об’єкт відповідно до ваги та тертя (текстури), що сприймаються, щоб запобігти її вислизанню з наших рук, при цьому соматосенсорна інформація є важливою, а візуальна – на другому місці. Насправді, соматосенсорна інформація керує індивідуальним регулюванням руху кожного пальця, щоб послідовність м’язів, що беруть участь у захопленні, була найбільш оптимальною. На практиці це автоматизується (вивчається) нами, і ми створюємо уявний образ об’єкта щодо його використання. А в тих видах діяльності, в яких ми взаємодіємо з знайомими об’єктами відомого використання, ми вже маємо заготовку дії, як тільки ми побачимо предмет, і ми можемо автоматично вибрати найбільш ефективну послідовність використання м’язів для захоплення. З іншого боку, для вибіркового переміщення пальців, крім соматосенсорних вказівок (що дуже важливо), нам також потрібен адекватний стан внутрішніх м’язів кисті. Це, в свою чергу, вимагає правильного антигравітаційного контролю постави, який забезпечує баланс між стійкістю та здатністю дисоціювати рухи. На функціональному рівні це передбачає: досягнення в різних точках простору, утримання, переміщення, вивільнення, перенесення та обертання об’єкта.

Якщо ці моторні навики відсутні, і ми працюємо над складними захватами передчасно, дитина може встановити компенсації, які заважатимуть подальшому навчанню правильній роботі рук. Через велику кількість можливостей взаємодії на рівні центральної нервової системи на окремих стадіях акту хапання є необхідним комплексний терапевтичний підхід. Для того, щоб мати можливість якісно оцінити акт хапання, терапевт спрямовує увагу на стадії розвитку дитини та на проведене тестування. Це є базою для побудови максимально точної та індивідуальної програми терапевтичного втручання та проведення занятть для розвитку, відновлення або модифікації акту хапання відповідно до віку, інтересів та середовища дитини.